Ключові слова: Національне виховання, уроки української літератури, діти початкових класів, твори українських письменників, громадянські педагоги.
Розкриваючи цю тему я спиралась на матеріали дитячої літератури.
Щоб стати хорошим учителем – словесником, необхідно мати спеціальну методичну підготовку. Адже знати літературу і вміти донести її до свідомості дітей – не одне і теж. Викладання літератури в школі вимагає високої культури педагогічної праці. Вона виявляється насамперед в умінні свідомо на науковій основі керувати процесом розвитку особистості учнів. Система роботи вчителя – словесника повинна будуватися на принципі глибокого розуміння ним наукових закономірностей педагогічного процесу, тих виховних завдань, які необхідно розв’язати під час вивчення літератури. У свою чергу безпосередня реалізація цих завдань вимагає врахування можливостей дітей, особливостей сприймання ними мистецтва.
Набути спеціальні педагогічні вміння допомагає вчителю методика викладання літератури. Як наукова дисципліна, вона має свій об’єкт дослідження, що визначається потребами школи, суспільного виховання учнів засобами художнього слова. Ні літературознавство, ні дидактика, ні психологія, ні педагогіка спеціально не досліджують форм, методів і прийомів вивчення літератури в школі. Методика викладання літератури – самостійна педагогічна наука про виховання, літературну освіту і розвиток особистості учня засобами художнього слова, наука про раціональне використання методів і прийомів, які забезпечують вчителеві – словеснику найвищу педагогічну результативність у його роботі з учнями при мінімальній затраті їх енергії і сил. Вивчаючи твори українських письменників школярі дізнаються про характерні риси українського народу та його традиції, вчаться жити за законами добра і справедливості, усвідомлювати змістові та образні особливості цих творів, збагачувати свій словник влучними висловами. Національне виховання розкривається в усній народній творчості допомагає розвивати у дітей любов до рідного краю, повагу до старших, допомагати один одному.
Мета: виховання у молодших школярів гуманістичних якостей особистості притаманних українському народу засобами літератури.
Завдання:
- визначити та проаналізувати літературні твори гуманістичного спрямування дітей молодшого шкільного віку;
- розробити методику вивчення літературних творів з метою формування гуманістичних рис;
- виявити особливості формування гуманістичних уявлень та відповідної поведінки дітей під впливом творів української літератури.
Фольклор нерідко слугує мотиваційним прийомом створення проблемної ситуації на уроці. Фольклор ( казки, прислів’я приказки, забавлянки, колисанки, потішки ) – це органічний фактор формування у дитини відчуття етнічної незалежності. Ознайомлення з розмаїттям фольклору з різних географічних регіонах України створює у дітей уявлення про багатоманітність національної культури свого народу.
Так, наприклад, з прислів’я „ Добре роби – добре й буде ” починається урок читання, діти пояснюють як вони розуміють це прислів’я. Подібні прийоми спирають концентрації уваги школярів на темі уроку і допомагають формувати у них нестандартну розумову діяльність.
Розвиток мовлення і техніка читання багато у чому залежить від сформованості артикуляційного апарата і вміння володіти ним. Тому кожен урок читання починається з мовленнєвої розминки: вимовляйте голосні разом з приголосними: жа, жо, жу, жі, же, вимовляйте їх тихо; голосніше; голосно; тихіше; тихо. Прекрасною вправою є імітація голосів тварин, звуків природи ( шелесту листя, завивання вітру, дзюрчання струмка тощо ).
Особливе значення надається роботі над українською народною казкою. Щоб більше інтересу викликати у дітей до казки можна зробити наочність казкового героя, але бажано з тієї казки яку саме на цьому уроці будете вивчати. Так у учнів буде краще сприйняття нової казки. Далі звертається увага дітей на інтонаційні особливості розповіді казки, обумовлені тим, що з давніх – давен казки передавалися усно, отже, дуже важливо правильно передати тон, ритм казки, мову її персонажів, також, звертається увага на те, про що вчить нас ця казка, які риси характеру мають головні персонажі, на кого з цих героїв діти хотіли бути схожі, чому?
Сама „ казка вчить, як на світі жити ”. Діти міркують над тим, що допомагає персонажам українських народних казок виходити переможцями зі складних ситуацій. У дітей поступово формуються кращі національні риси – кмітливість, доброта, сміливість, працьовитість, почуття гумору тощо. Завдяки усній народній творчості українська мова стає для вихованців вчителів по – справжньому рідною.
В кожному творі, з підручника української літератури висвітлюються теми добра і зла. Ми завжди бачимо позитивних і негативних героїв. Учні знають, що позитивні герої мають такі риси характеру: чесність, мудрість, щедрість, доброта, сміливість, гостинність, ввічливість тощо. За такими якостями діти вибирають самі тих героїв, які їм подобаються, на яких вони хочуть бути схожі. Багато українських казок вчать учнів бути сміливими, допомагати один одному у біді, боротися за правду, за рідний край, любити свою Батьківщину, шанувати дорослих, поважати їхню думку.
Чарівною силою й привабливістю позначаються вірші й казки Василя Сухомлинського, що ввійшли в дитяче читання. Найсвятіших почуттів любові до матері й України, совісті й людяності навчають вони дітвору.
В кожному вірші, оповіданні, в кожній казці написаною рукою українського письменника є національність. Саме українська література серед усіх шкільних предметів найбільше з’єднує учнів з традиціями, звичаями наших пращурів. Українська література має безліч цікавих творів, які пронизані національним вихованням.
Важко переоцінити значення казки у національному вихованні дітей. Іван Франко писав: „ Оті простенькі сільські байки, як дрібні, тонкі корінчики, вкорінюють у нашій душі любов до рідного слова, його краси, простоти і чарівної милозвучності. Тисячі речей у житті забудете, а тих хвиль, коли вам люба мама чи бабуся оповідала байки, не забудете до смерті ”. Казки впливають на національне виховання дітей, прищеплюють любов до природи, бажання її охороняти.
Українські казки, як і в кожного народу, своєрідні, неповторні та унікальні. Один із перших дослідників українського фольклору О. Потебня слушно зауважив, що потреба українського народу в щасті мала задовольнятися хоча б у мріях. Тому українські казки відображають світогляд народу, його морально- етичні та естетичні погляди, багатовіковий педагогічний досвід виховання підростаючого покоління.
Герой української казки зображується своєрідно: наголошується на його душевній красі (скромність, чуйність, доброта, готовність прийти на допомогу), він протистоїть злу, детальний опис його зовнішності відсутній, навпаки, іноді його справжня подоба приховується за повторним виглядом ( „ Царівна-жаба”, "Про ужа – царевича та його вірну жону").
Кожна казка має певну дидактичну мету: тактовно, ненав’язливо за допомогою цікавого динамічного сюжету повчає дитину ( наприклад, казка „Котик і Півник” навчає дітей дружби, взаємодопомоги, кмітливості, обережності). Художньої довершеності казкам надають численні прислів’я, приказки, загадки, приповідки, скоромовки, лічилки.
Серед казок можна виокремити специфічний розділ – небилиці ( оповіді про цілком неможливі в реальному житті події, як-от: людина сама себе витягає з болота чи з дупла, по драбині чи по дереву вилізає на небо, скаче на половині коня). Ці твори цінні в формуванні оптимістичного характеру дитини. Вони є свідченням того, як глибоко розумів і відчував красу світу й красу життя наш народ. Відмітними рисами українського національного характеру є щедрість, совісність, увага до інших, повага до людини, працелюбність, милосердя та ін. Ці якості й утворюють змістовну основу моральної культури.
Прилучення до українських національних традицій (бути чемним, милосердним, поважати старших) починається з вивчення культурних цінностей українського народу.
Відомо, що краще засвоюється той матеріал, до якого в учня є інтерес. Класична структура уроку з традиційними складовими: перевірка домашнього завдання, вивчення та закріплення нового матеріалу тощо, якщо вони повторюються не завжди ефективні. Тому сучасному педагогові, вихователеві, окрім ґрунтовної фахової підготовки, методичної майстерності, не обхідний постійний вогник науково – творчого пошуку. Це пошук не стандартних форм, спрямованих на зацікавлену співпрацю вчителів, учнів, батьків.
Позаурочні заходи сприяють більш поглибленому вивченню української мови, усної народної творчості, літератури, етнографії. Це свято української мови, літературна гра, літературно – мистецький вечір, історико - літературний вечір пам’яті, вечір – реквієм, фольклорне свято.
Такі заходи спонукають учнів перегорнути сторінки минулого і сучасного України, згадати пісні і традиції свого народу, художні твори.
Враховуючи вікові особливості дітей, робота будується так, що успадкування культурних цінностей школярами відбувається за принципом від близького до далекого. Тобто, щоб діти виховувалися на кращих традиціях сім`ї, свого роду, міста, краю, регіону, країни.
Твори української літератури навчають дітей правильно і вільно мислити. Діти розуміють, що вони вільні у своєму виборі. Вони намагаються бути схожі на своїх казкових героїв.
Але зустрічаючи у реальному житті не справедливість їм важко з нею боротися, і саме їх казковий герой допомагає дітям. Вони вважають, що їх герой з цим впорався, і таким чином самі долають всі не гаразди які трапляються їм на шляху.
Дійсно за допомогою творів української літератури у дітей початкових класів формуються національні риси характеру такі як: доброта, мудрість, чесність, щедрість, гостинність, ввічливість, діти вчаться допомагати один одному.
Потрібно сказати, що головну роль відіграє вчитель, бо саме він пояснює учням прочитане оповідання, головну думку прочитаного. Вчитель вчить дітей бути схожими на позитивних персонажів. Вчитель міркує над тим, як краще те чи інше оповідання до нести до учня так, щоб воно йому було зрозумілим.
Майже всі твори для дітей доступно написані і чітко виділено, де в творі позитивні персонажі (які вони мають риси характеру), де в творі негативні персонажі (які вони мають риси характеру).
Починаючи з другого класу, вчитель повинен менше читати сам, привчаючи дітей до самостійної роботи з новим текстом, але більше уваги приділяє розбору інтонаційних особливостей твору. Невеличкий текст який поданий на дошці учні переписують у зошит і олівцем розмічають логічні паузи і наголоси.
Звичайно, жоден урок не обходиться без словникової роботи. Одні слова школярі читають з дошки, інші слова читають у виносці підручника, бо всі ці слова потребують колективного розбору. Обов’язково роблять звуко – буквений аналіз одного чи двох слів у своїх зошитах.
Відшукуючи у тексті слова, що передають почуття радості чи горя, суму чи жалю, добрі дії героїв, діти вчаться читати їх з відповідною інтонацією.
Час від часу у класі проводиться конкурс виразного читання фрагментів опрацьованих творів, ще вчитель з дітьми розробляє невеликі вистави з прочитаних творів, які вчать дітей бути добрими, щедрими, ввічливими, гостинними, сміливими. Звичайно, до таких конкурсів учні серйозно готуються.
Один із елементів підготовки до конкурсу – читання в особах. Це не просто перечитування слів дійових осіб, а різноманітна і глибока робота над змістом ( учні мають добре усвідомити суть і логіку висловлювання, пройнятися настроєм і почуттями героя твору ), над інтонаційним забарвленням ( уявити, який голос, характер персонажа, його особливості ) тощо. Вчитель може застосовувати різні види аналізу казки. Зокрема, структурний. Це коли учні визначають жанр твору, зачин, основну частину, закінчення. Школярі вчаться знаходити зав’язку сюжету, кульмінацію, розв’язку, встановлювати послідовні, часові і при чинові зв’язки. Діти шляхом порівняння різних казок дізнаються, що в зачині і в закінчені народної казки є звертання до слухачів, примовка, а в основній частині – сюжетні повтори.
Змістовий аналіз – це усвідомлення прочитаного. Учні думають разом з вчителем. Діалог між ними складається, здебільшого, із питань, що спонукають до роздумів. Діти усвідомлюють, де в казці позитивні герої , де негативні, найчастіше діти вибирають собі позитивного героя на якого хочуть бути схожі.
Є учні, які соромляться читати в голос перед учителем чи класом. Тому вчитель повинен знайти правильний підхід до цих учнів. Спочатку вчитель може запропонувати прочитати новий текст мовчки, потім разом з вчителем розібрати його, прочитати текст лише вчителю і коли учень буде готовий і впевнений в собі тоді можна читати перед класом.
Також, використовуються скоромовки як багатоцільова і багатофункціональна вправа. З її допомогою учні відпрацьовують дикцію, дихання, тренують артикуляційний апарат.
Скоромовку прочитують кілька разів: мовчки для ознайомлення; в голос – для колективної роботи над усвідомленням змісту. Спочатку читають повільно, щоб усі звуки називалися правильно, потім швидше, щоб подумати над правильним диханням, і, нарешті, максимально швидко – це вже весела гра, у якій кожен намагається не збитися і не зіпсувати скоромовку.
Підтримують постійний інтерес до самостійного читання вікторини, що використовується на різних уроках, зокрема, для актуалізації опорних знань або їх узагальнення. Вчитель читає фрагменти вивчених творів, а діти відгадують назву й автора. Згодом такі запитання пропонують один одному самі учні. Іноді навіть змагання влаштовується між групами школярів: хто більше пригадає казок чи віршів з певної теми.
Бувають малюнкові вікторини: назвати казку за ілюстрацією і стисло переказати або описати одного з персонажів ( його риси характеру ) та ще й сформулювати головну думку твору.
Розглядаючи цю тему ми бачимо, що методика викладання літератури - це уміння розумно берегти час і сили учня, уміння знаходити в навчальному матеріалі основне, мистецтво організовувати працю колективу, яким є клас, система впливу нарізні індивідуальності учнів.
Отже, казки, оповідання необхідні для розвитку національних рис характеру дитини. А найголовніше, що не лише дітей, а й дорослих вони навчають жити розумно.
Цю тему можна досліджувати далі і кожного разу буде відкриватись дещо нове і цікаве.
Ключевые слова: национальное воспитание, уроки украинской литературы, дети младших классов, сочинения украинских писателей, гражданские педагоги.
Key words: national education, the lessons of Ukrainian literature, children commence class, Ukrainian writer’s works, civil pedagogies.
Коментарі
Дописати коментар